Битва за виживання: як Мерльє тікав від ліміту часу, а Тарлінг їде зі зламаним ребром

Поки камери ловлять атаки Погачара, позаду розгортається найдраматичніша і найбільш невидима частина гонки — боротьба за виживання у «группетто» (групі аутсайдерів, що намагаються вкластися в часовий ліміт).

Для Тіма Мерльє (Soudal Quick-Step) 10-й етап ледь не став останнім. Біда прийшла звідки не чекали: на проміжному спринті команда Lidl-Trek влаштувала таку м'ясорубку темпом, що бельгієць хотів просто взяти бачок з водою, але виявився заблокованим машинами супроводу. Контакт із пелотоном було втрачено, і для найкращого спринтера цього Туру почалася багатогодинна боротьба з таймером.

Мерльє врятували його неймовірні товариші — Паскаль Енкхорн та Ділан ван Барле. Вони відтягнулися назад, підібрали свого капітана і всю гонку вираховували необхідний темп. «Я не панікував, — зізнався Тім. — Я приблизно знав, які вати мені треба видавати. Ми страждали, але ніколи не переходили червону лінію». Мерльє встиг. Він заїхав за 4 хвилини до закриття ліміту, зберігши шанс на нові перемоги.

Але якщо Мерльє боровся з часом, то 22-річний Джош Тарлінг (Netcompany-Ineos) щодня бореться з пекельним болем. Британець дебютує на Турі з тріщиною в ребрі та нещодавно скріпленою пластиною ключицею (наслідок падіння за три тижні до старту). «У мене ніби стоїть обмежувач обертів, — каже Тарлінг. — Коли темп зростає, я просто задихаюсь. Через спеку дихати стає ще важче, а кожен глибокий вдих віддає диким болем у ребрі. Таке враження, що навколо просто немає повітря». Він терпить цей біль щодня, намагаючись зберегти ноги до 16-го етапу, де на нього чекає коронна індивідуальна розділка.