Лактатні гелі: чому «ворог номер один» велоспорту стає новим паливом пелотону

Кожен, хто хоч раз крутив педалі у крутий підйом, знає це відчуття: дихання збивається, а м'язи ніби наливаються свинцем і починають нестерпно пекти. Десятиліттями ми звинувачували в цьому лактат (молочну кислоту), вважаючи його головним ворогом витривалості та токсичним побічним продуктом нашого ж організму.

Але спортивна наука не стоїть на місці. Сьогодні цей колишній «ворог номер один» продається у блискучих пакетиках у формі енергетичного гелю і позиціонується як абсолютна революція в харчуванні. Команди світового туру вже активно тестують його в бойових умовах гонок. Розбираємося, звідки взявся цей хайп, як працює нова хімія пелотону і чи варто нам очікувати на дивовижні рекорди вже цього літа.

Велика реабілітація лактату

Насамперед науковцям довелося зруйнувати старий, глибоко вкорінений міф. Лактат ніколи не був біологічним «сміттям» і, що найцікавіше, він взагалі не є причиною того самого печіння в м'язах. Під час екстремальних навантажень наш організм справді виробляє лактат, але робить це разом з іонами водню — і саме ці іони закислюють середовище, викликаючи біль. Сам же лактат є чистим паливом.

Теорія «лактатного шатла» Фізіолог Каліфорнійського університету Джордж Брукс десятиліттями доводив: наші м'язи, серце та навіть мозок здатні напряму спалювати лактат як джерело енергії. Більше того, ця молекула працює як своєрідний диспетчер, підказуючи тілу, яке саме паливо вигідніше використовувати в цю конкретну секунду.

Сьогодні ця теорія є аксіомою. І цілком логічно виникла наступна думка: якщо наше тіло і так постійно виробляє та спалює лактат під час гонки, то чому б не спробувати залити його в «бак» додатково, прямо під час їзди?

20 років невдач і жахливий смак

Ідея ковтати лактат під час навантажень зовсім не нова. Ще на початку нульових, у 2002 році, на ринку з'явився перший полілактатний продукт. Проблема була лише одна: він був настільки огидним на смак, що його фізично неможливо було їсти.

Пізніше за цю ідею взялися всерйоз у сучасному пелотоні. Команда Тадея Погачара (UAE Team Emirates) ще у 2022 році намагалася розробити власну суперсуміш — коктейль із вуглеводів та полілактату. На папері й у лабораторних пробірках усе виглядало геніально, але коли гонщики виїхали на трасу, їх чекало розчарування. Концентрація доступного лактату виявилася мізерною для реального припливу сил, а смак знову виявився таким, що гонщики відмовлялися це пити. Проєкт тихо згорнули, повернувшись до перевірених часом стандартних стратегій харчування.

Кулінарний прорив: як баски приборкали кислоту

Там, де спасували спортивні лікарі, на допомогу прийшла висока кухня. Спортивний науковець Айтор Вірібай (який раніше працював з тодішньою Ineos Grenadiers) об'єднав зусилля не з ким-небудь, а з шеф-кухарями мішленівського ресторану Mugaritz та фахівцями Баскського кулінарного центру.

Вони роками чаклували над текстурами та хімічними властивостями, намагаючись зробити молочну кислоту стабільною і їстівною. І їм це вдалося. Продукт отримав назву ExoLactate. Це гель, який повністю схвалений харчовими регуляторами і, що критично важливо для велоспорту, не викликає жодних запитань у Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA). Продукт уже активно тестується елітними велогонщиками та ультрамарафонцями, викликаючи величезний ажіотаж.

Третя магістраль енергії (як це працює)

Щоб зрозуміти потенціал лактатних гелів, треба згадати, як ми взагалі засвоюємо харчування на велосипеді. Сучасні профіки здатні перетравлювати до 120 грамів вуглеводів на годину завдяки тому, що глюкоза і фруктоза їдуть у кров по різних «транспортних магістралях» кишківника, не створюючи заторів.

Лактат же використовує абсолютно іншу, третю систему транспортерів (MCT). Тобто теоретично, ви можете додати ще один потік енергії зверху до тих вуглеводів, які вже засвоюєте.

У чому його суперсила?

• Миттєва дія: Лактат потрапляє в кров орієнтовно за 5 хвилин, тоді як вуглеводам ще потрібен час на обробку в печінці.
• Тактична гнучкість: Залежно від темпу гонки, екзогенний (спожитий ззовні) лактат може або змусити організм активніше палити жири (економлячи дорогоцінний глікоген на кінець етапу), або дати вибуховий викид енергії для фінального спринту в гору.

Зіткнення з реальністю: що каже наука

А ось тут красиві маркетингові тексти стикаються з суворою реальністю лабораторій. Доказова база ефективності лактатних гелів наразі балансує десь між «дуже скромною» та «майже відсутньою».

Дослідження 2024 року, проведені на тренованих велосипедистах, дають протверезні результати:

• Жодного суттєвого приросту VO2max чи зміни лактатного порогу.
• Максимум, що вдалося зафіксувати — близько 4% приросту потужності у 20-хвилинному тесті.
• Дослідники з Nottingham Trent University, даючи гонщикам дозу 120 мг лактату на кг ваги, взагалі не побачили жодного впливу на швидкість чи результативність.

Єдиний стабільний позитивний ефект, який відзначають більшість атлетів — це суб'єктивне відчуття зусилля. Тобто крутити педалі стає нібито легше психологічно, хоча ватти на комп'ютері при цьому не ростуть. Натомість побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту (банальний розлад) зустрічаються досить часто.

Навіть самі розробники ExoLactate визнають, що попереду ще роки досліджень. Це дуже нагадує історію з кетонами, які 10 років тому підкорили пелотон обіцянками неймовірної витривалості, а в підсумку зайняли дуже специфічну і вузьку нішу відновлювальних добавок.

Марафонський слід та висновки

Поки велогонщики придивляються, легкоатлети вже експериментують. Кажуть, що гель Lactate 60 від бренду Santamadre (який поєднує 40 г вуглеводів і 60 ммоль лактату) допоміг Йоміфу Кеджелчі пробігти лондонський марафон з космічним часом 1:59. Але це скоріше яскравий епізод елітного спорту, а не системний доказ.

Чи варто аматорам бігти за новинкою? З одного боку, це абсолютно легальний продукт, який може дати вам суб'єктивне відчуття легкості. З іншого — він коштуватиме набагато дорожче за звичайні гелі і може серйозно вдарити по вашому шлунку прямо посеред довгого заїзду.

Для профіків з WorldTour, які б'ються за мілісекунди і готові тестувати все заради 1% переваги — це безперечно новий рубіж. А от для 99% звичайних велосипедистів чесна порада від фізіологів залишається незмінною: залиште лактат лабораторіям. Ваш найбільший резерв продуктивності ховається не в екзотичних молекулах, а в тому, щоб навчити свій кишківник стабільно і без проблем засвоювати звичайні вуглеводи під час інтенсивної їзди.